процес вирішення спорів, що виникають за міжнародними комерційними контрактами. Це узгоджений, обов'язковий, приватний і який має юридичну силу спосіб вирішення міжнародних спорів, що зазвичай швидший і дешевший, ніж національні судові провадження. Він є одним із ефективних варіантів альтернативного вирішення спорів (ADR). Головною особливістю ICA є те, що вирішення міжнародного спору здійснюється не державними судовими органами, а незалежними суб'єктами.
ICA використовують як альтернативу національному судовому розгляду; він регулюється, насамперед, умовами, раніше узгодженими сторонами договору, а не законодавством конкретної держави чи національними процесуальними правилами. Більшість міжнародних контрактів містять пункт про вирішення комерційних спорів, де вказується, що будь-які спори, які виникають у зв’язку із виконанням даного контракту, вирішуватимуться шляхом арбітражу, а не в судовому порядку. Сторони можуть вказати місце арбітражу, процесуальні правила та застосовне право під час укладання комерційного договору.
Застосування і переваги міжнародного арбітражу
Врегулювання міжнародних спорів шляхом арбітражу включає елементи процедур національного та загального права. Підприємства часто включають застереження щодо ICA у комерційні контракти. Такий вид врегулювання комерційних спорів має низку переваг:
- оперативність;
- високий рівень кваліфікації суддів;
- дотримання конфіденційності;
- нижчі витрати;
- рішення щодо спору обов'язкове для виконання сторонами.
Міжнародний комерційний арбітраж: типи арбітражу
Арбітраж може бути «інституційним» або «спеціальним». Інституційний арбітраж передбачає, що спір розглядає спеціалізований постійно діючий арбітражний інститут (наприклад, при Торгово-промисловій палаті України). Арбітраж ad hoc передбачає що спір, який передається на розгляд, буде розглядатись створеним саме для цього конкретного випадку і після розгляду справи такий арбітраж розпускається і не розглядає жодної іншої справи. Умови договору визначатимуть тип арбітражу.
Для того щоб успішно вирішити фінансовий спір, необхідно грамотно підійти до вибору найбільш відповідного виду арбітражу, враховуючи всі фактори, переваги та недоліки.
Міжнародне регулювання комерційного арбітражу
Нормативно-правова база міжнародного комерційного арбітражу – складна. Є різні джерела: міжнародні конвенції (найвагоміша Нью-Йоркська конвенція), національні закони певної держави, арбітражні угоди та правила (наприклад, правила для інституційних арбітражів) та практика міжнародного арбітражу.
Багато держав ратифікували Типовий закон ЮНСІТРАЛ або дотримуються його у своєму законодавстві. Міжнародний арбітраж не може існувати без чинного регламенту. Якщо учасники справи обирають інституційний арбітраж, їхня арбітражна угода містить покликання на арбітражний регламент обраної установи. Якщо сторони обирають арбітраж ad hoc, вони часто посилаються на Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ.
Різні Міжнародні арбітражні інститути мають свої правила, що регулюють вирішення міжнародних спорів через арбітраж. Найзатребуванішими є правила ICC, LCIA, ICDR, SIAC та HKIAC. Інвестиційний арбітраж часто проводиться відповідно до правил ICSID або ЮНСІТРАЛ.
Міжнародний комерційний арбітраж: як він працює?
Угода про арбітраж. Арбітраж – це механізм вирішення спорів на основі консенсусу, тому необхідною попередньою умовою є дійсна угода про арбітраж. Зазвичай це вирішується шляхом включення до основного договору між сторонами застереження, яке зобов'язує їх вирішувати комерційний спір, що виникає «у зв'язку з виконанням» цього договору, в арбітражному порядку. Є ряд ключових аспектів міжнародного арбітражного процесу, що можуть бути узгоджені в самому положенні про арбітраж, включно з:
- місцем і мовою арбітражу;
- кількістю арбітрів;
- процедурними правилами, що регулюватимуть арбітраж.
При складанні комерційного договору арбітражне застереження діє як самостійний договір. Це означає, що навіть якщо основний контракт недійсний, застереження все одно залишиться в силі та пов'язує сторони, якщо воно саме не є недійсним з певної причини.
Призначення арбітрів здійснюватиметься згідно з умовами арбітражної угоди або, якщо така відсутня, правилами відповідної установи чи національним законодавством. Зазвичай спори передають на розгляд одному чи трьом арбітрам. Коли справу розглядають 3 арбітри, кожен учасник спору призначає одного, а конкретна установа або два обрані арбітри призначають третього (виступає як голова). Якщо при врегулюванні міжнародного комерційного спору призначається один арбітр, коли між сторонами не було укладено угоди, призначення провадиться установою або компетентним органом.
Повноваження та обов'язки трибуналу. Основні обов'язки трибуналу полягають у справедливому та ефективному вирішенні комерційного спору, прийнятті відповідних процедур для конкретної справи та забезпечення того, щоб час та кошти не витрачалися без потреби. Для виконання цих обов'язків арбітри мають ряд повноважень, що випливають з:
- арбітражної угоди;
- правил процедури;
- застосовного національного законодавства.
Процедурні правила різних арбітражних інститутів різняться. Загалом вони забезпечують процесуальну основу для проведення міжнародного комерційного арбітражу та, з-поміж іншого, охоплюють:
- початок і склад арбітражу;
- ведення розгляду;
- винесення рішень і визначення витрат.
Деякі установи надають механізм прискореного вирішення спорів.
Арбітражне рішення. Рішення суду, винесене під час врегулювання міжнародного спору, є «остаточним та обов'язковим» з урахуванням обмежених прав на оскарження. Як правило, арбітражне рішення має бути в письмовій формі, бути підписане всіма арбітрами, містити підстави винесення конкретного рішення, вказувати місце проведення міжнародного арбітражу та дату винесення вердикту.
На відміну від національних судових рішень, рішення арбітражних судів не можуть бути оскаржені, за деякими окремими винятками. До них відносяться випадки, коли мало місце серйозне порушення, що вплинуло на суд, або вердикт викликав несправедливість щодо однієї/декількох сторін.
Рішення міжнародного арбітражу
У ході вирішення міжнародних спорів шляхом арбітражу рішення, винесене в одній країні-учасниці Нью-Йоркської конвенції, може бути виконане в іншій країні-учасниці цієї Конвенції, але є деякі обмежені істотні підстави для цього:
- недієздатність сторін чи недійсність арбітражної угоди;
- неподання належного повідомлення іншому учаснику про призначення арбітра;
- рішення стосується спору, що не підлягає вирішенню шляхом арбітражу;
- склад арбітражного суду чи арбітражне провадження не відповідали договору чи застосовному законодавству;
- виконання рішення може суперечити громадській політиці держави, яка виконує вирок.
Сьогодні понад 150 країн ратифікували Нью-Йоркську конвенцію. Однак забезпечення дотримання Конвенції пов'язане з певними проблемами, особливо в юрисдикціях із ринком, що формується. Зростаюча тенденція прийняття країнами Типового закону ЮНСІТРАЛ або його варіанта допомогла стандартизувати підхід до ICA в усьому світі. Але залишаються окремі труднощі в забезпеченні виконання арбітражних вердиктів у деяких юрисдикціях, наприклад у низці країн Близького Сходу.
Висновок
ICA – це узгоджений, обов'язковий, приватний спосіб подолання міжнародних спорів, що має юридичну силу. Швидка глобалізація стала причиною зростання обсягу міжнародних контрактів із застереженнями, що передбачають міжнародний арбітраж. У свою чергу, доступність та ефективність ICA розглядають як стимул для транскордонної торгівлі й інвестицій.
Міжнародний арбітраж проходить за присутності незалежних арбітрів та є оптимальним для задоволення потреб сторін, пропонуючи систему вирішення комерційних спорів, адаптовану до потреб учасників справи.
Замовити консультацію щодо вибору форми міжнародного комерційного арбітражу для найефективнішого захисту Вашого бізнесу Ви можете у фахівців компанії YB Case.